Мені здається це через те, що я відпустила театральний проєкт у вільне плавання. Це дуже дорогий мені проєкт, але він забирав абсолютно усі мої ресурси. Дуже сильно і швидко вчив, тому було дуже стимулююче і захопливо + робота з людьми дуже тепла і цінна віддача. Тепер - відпустка!

Сьогодні такий щасливий день, що аж самій дивно. Мені було приємно прокидатися, хоча я мало спала, приємно йти на роботу, хоча було багато роботи, приємно йти на ланч, хоча це рутина, тоді було навіть приємно їсти недобрий сендвіч, бо я здобула цінний досвід не купувати його.

Продуктивний як ніколи день: пішла в кіно в обід з колегою, зустріла подругу на каву, поїла вдома, поїхала на велосипеді на плавання, поплавала, зробила тижневий закуп продуктів, пішла на музичний джем та зустріч ще з однією подругою, повечеряла, попрацювала над сайтом.

Прийшло натхнення, дуже гарно. ✨

Взагалі відчула дуже сильне бажання «нового сезону» у житті. Змінила заставку в телефоні та музику під яку медитую. Так що новий сезон вже почався хоча б з таких дрібниць.

Гарний день, вирішила усі нагальні питання, ще й поробила усі дрібні справи, влаштувала трохи планів на наступні кілька місяців і можу спокійно дихати.

Про життя в лікарні - розумію що це мені замінило університет (активну спільноту яка постійно змінюється але постійно є). Я маю цей чудовий хаб, куди можу прийти і звернутися за будь-якими навиками, порадами, спорядженням тощо. Можу з одного повідомлення почати проєкт і ми всі чимось обʼєднані.

Відіграли виставу! Це я в капелюсі зерно роздаю. Додому після останньої вистави йшла і відчувала таку легкість, мов крила мені виросли. Як добре працювати з людьми і для людей, який прекрасний той театр як мистецтво і який ж був цікавий політ. Тепер відпочиваю і трохи сповільнююся.

Ми виступаємо через 4 дні! Буде театральна вистава, мюзикл, я буду грати на сопілці, ой дай бо

Але що доброго зараз, то те що дуже відкритий-спілкувальний настрій. Подобається бачитися з людьми, бачити їх по-новому, створювати нові зв’язки. Відновлюємо зйомки документального кіно про лікарню. Готування до кінофестивалю вже набуває своєї форми. Театр активно готується і скоро колядки.

Дивилася one battle after another і помітила там таку глорифікацію революції, а потім з колегами говорили про це кіно і помітила це у них теж. Революція у кожного різна в уяві, але помітне бажання зрушень, перевороту, спротиву. І я розумію, що мені цього не хочеться узагалі після війни.

Оце я недооцінювала шпалери все своє життя. Мені здається в мене починається ера шпалер.

Цікаво що в моєму житті є кілька проєктів зараз і очевидно помітно як я обираю на що витрачати сили - те що найбільше нервує отримує мою увагу першим. і бачу що увага - неймовірний ресурс, мов вода що поливає вазони, без якої нічого не росте і не рухається узагалі.

Песик чекає поки його люди повечеряють.

Переставила ліжко в кімнаті, розкажу завтра які були сни.

Вибило з колії трохи зізнання в романтиці одного колеги, з яким робили музичний проєкт. Не очікувала на таке, а також здивувало як різко змінилося у нас спілкування після моєї відмови. А також зрозуміла що проєкту вже не буде і з того дуже прикро. Така собі колаборація.

Дахабраха 🤍 Там були і відео військових, і про дітей і фолк і техно. І мені подобається як вони без вибачень гнуть українську лінію, і кажуть не вибачте, а дякую. (дякую* - хочете під нашу музику танцювати, то підтримуйте Україну безумовно, дякую)

Нарешті знайшла спокій у цьому турбулентному часі: наш мозок по іншому організовує реальність а відтак наші темпи, інтенсивність, фігуративність, глибина, широта того як ми виражаємо свої думки - важливіші у взаємодії ніж наші цінності та схожості. Мені важливо бути зрозумілою.

Таку вчора мала зйомку в своїй лікарні.

Відчуваю що попри співи та театр, цей наступний сезон буде більш фільмовий. Я не знаю як і чому, але приймаю цю життєву хвилю. От перша хвилька - мене прийняли програмувати кінофестиваль в рамках барбікану, пів року буду до нього готуватися аж до прем’єри у квітні.

Таке ще спостереження. Цей фестиваль напевно вже був би радий щоб ми забралися з фестивалю. І в майбутньому вони мабуть двічі подумають перш ніж приймати українців. Бо з російськими постановками все просто, вони нейтральні, вони не висувають вимог, вони про всім відрмих достоєвських.

Про нашу виставу: Це вистава про любов, це українське весілля, народна музика та старовинні весільні пісні. Це теж вистава про війну, про народ та особистість, та про пам’ять поколінь. В основі вистави - пісня Сонце Низенько.

Відновила тві бо хотіла написати про театр ще туди і в мене очистилися фоловери, не знала що так бува. Видалила тві 🥲

Ця вистава на тому ж фестивалі що й наша українська вистава. Ясно що ми запитали хто її робить і чому війна почалася в них 2022? Нам відповіли що її роблять анонімні автори які анонімні за свої антиросійські погляди і ще В ТОМУ ЧИСЛІ ХТОСЬ З УКРАЇНИ.

Все що погано починається погано й закінчується. Оце і я щось тут намагаюся але треба мабуть змиритися, що цей один проєкт який вже і так в мене забрав всі сили, може в будь який момент не бути. Треба йти фокусуватися на інше у житті.

Цікаво, що я приїхала з відпустки і в мене було купа справ і подій, але я захворіла і всі справи і події вирішилися, заміни знайшлися наче так легко і я тепер собі лежунькаю вдома дивлюся кіно, коли мене не болить голова.

Я передавала з України свої книжки і дуже нову вишиту сукню. Зазвичай я везу такі речі з собою, але так як цього разу ми їхали спершу на море, я спакувала передачу і бабуся її надіслала пізніше бо хотіла ще щось докласти. Вона доклала банку з помідорами яка трісла. 💧

ха ха у мене ковід, а я вже побачила всі погані ромкоми на нетфліксі і що тепер

Вперше за рік захворіла тому що if you don’t pause your body will do it for you, ця штука актуальна як ніколи.

Що ви «ніколи більше не»? Я от думаю, що я ніколи більше не поїду в подорож з людьми з якими не хочу їхати. Навіть якщо це означатиме, що я пропущу класну мандрівку чи решта людей в компанії мені приємні, чи це єдино можлива поїздка з Х якщо поїде Y. Я переконалася, що нічого не варте цього.

1 аеропорт в Тірані, 2,3,4 - виставка у Львові

Паршиві два дні, але в обох були люди чия доброта тримала на плаву: колега яка залишилася працювати довше, щоб я змогла висушити одяг після дощу, сусідка, яка привезла мені цукерки з фінляндії, інший колега який запропонував мені свою парасольку, щоб я могла вийти надвір та каву, коли зіпсували мою)

Албанія мені і моїй сімʼї не сподобалася, хоча коли ми прилетіли в столицю то були вражені які там гарні гори при посадці. Ми їздили на море і воно в цей час було бурхливим і дуже брудним, їжа одноманітна в кожному закладі. Багато бункерів довколо.

Коли ми були в горах то співали пісень і в якийсь момент було дуже красиве гірське ехо - ліс нам співав у відповідь. А тоді ми почули ричання ведмедя. Я досі вірю що це був якийсь далекий завиваючий джип. Але зі співом ми принишкли.

Не можу повірити, що я з оцим небом росла все життя, щоб його почати помічати тільки після переїзду.

Слово яке багато де читаю/чую за цей день: свинство. Чомусь ріже вухо, але може gets the point across.

Фізично відчуваю зміни у тілі коли приїжджаю в Україну.

Дивний передпоїздковий стан 🌀

Отаке фото на пам’ять про останні ночі літа.

Вчора одна знайома пара розповідали про свою любовну історію і після цього ми, пару друзів, їхали додому на велосипедах і хтось сказав: - вау, слухаючи їх, я теж захотів бути у стосунках І я погодилася. Як чудово коли люди любляться що аж надихають інших на любов 🤍

За літо я: тричі плавала на каяках, з 5 разів плавала у ставку, поїхала раз в ліс, побачила може з 2 цікавих концерти, робила театр, співала співанки, працювала роботи, знімала кіно, бачилася з друзями разів, але нечасто. За моїми вимірами я не так багато робила саме літніх штук.

*взяла відпустку* Розмова з менеджером: - Їдеш кудись на канікули? - Так в Україну. - На якусь гуманітарну програму? - Так, якщо назвати поїздку додому гуманітарною програмою? - Ти з України?! (шок) - Так, я думала про це всі знають! (теж шок, бо я говорю про Україну кожне друге речення)

Скільки не просвічуйся не проусвідомлюйся і продухуховнюйся а коли повертаєшся до родини, неминуче скочуєшся назад до тієї версії себе що й була колись. А якщо не скочуєшся - то почуваєшся - каменем, бо наче блокуєш усе, а з тим і любов.

Ще скучила за тим що в твітері можна було написати - порадьте мені де подивитися цікаві вистави у львові у серпні/вересні, порадьте перукаря, магазин, гору на яку піти, що подивитися, де поїсти, що нового тут чи там. і цілковиті незнайомці мені допомагали. може й тут так можна?

Новини інші: відмінила поїздку в фінляндію-естонію-латвію - їду в Україну. Роблю (поволі) документальне кіно про лікарню. Взнала що тут живе соліст Mystery Jets. Мені дуже подобається їхня музика. Літом лікарняне життя чудове, оживає атмосфера, люди хочуть бути біля людей, багато творчого.

Купила ці окуляри як другу пару (2за1 безкоштовну) щоб працювати в них вдома. Вгадайте що, це моя основна пара тепер. Так і сталося першого разу, коли я обрала собі оті такі стандартні квадратні окуляри і додаткові «дивні» круглі які була впевнена не буду носити. Я носила тільки їх.

Оце я круто змінила свою поїздку просто тому що мені снилися погані сни про неї. Вирішила, поїхати додому.

Прийшла з концерту дуже втомлена і на тій втомі поприбирала цілу хату, помила всі миски, попрала весь одяг, поскладала всі речі. Я так багато не роблю навіть тоді коли спеціально викроюю час для прибирання, а тут таке!

Не отримала дуже сподіваний грант на проєкт і тепер думаю як це підняти своїми силами. Це насправді можливо, навіть якщо тепер треба буде виходити в мінус. Коротше, на гранти треба подаватися хіба що тому, що вони змушують тебе написати план дій, а це вже пів справи.