прям провела більшу половина дня в місті. давно не мандрувала, розглядаючи ❤️‍🩹

ресурсу тупо нема, виходячи з того, скільки спала на вихідних

останнім дуже вайбово мишим з дівчиною брата при зустрічі про робоче і психічні порушення так би мовити поплава коннектид

згадала про ще один акаунт… для шитпосту максимально аут оф контекст

рівень стресу в кінці року: подарували заспокійливий крем для сну… не скажу що «робе», але і не скажу, що факт турботи, з якою його подарували і мʼяка шкіра після душу не допомагає

з тривогами ніч і день чисто помінялись місцями і день пройшов повз (

якби того тижня прийшов дементор (до всього), то викликати патронус я б точно не змогла…

просто я маю йобнутись із більшим профітом, бо поточного рівня недостатньо

найбільша зона комфорту та, де ти в мінусах і буквально ніякий, але можеш бути біля людей мовчки або ниючи

ненавиджу, коли згасаю в цьому йобаному всесвіті і так хуйні багато

Київ, дякую що підтягнув погоду❤️‍🩹 бо я б взагалі себе не відтягла з ліжка…

вперті мають недосип, а не щастя

яяяяяяя

у мене є «кредитка сил», з якої я іду ол ін, я знаю що брат нагодує і підхопить якісь побутові історії тому можу віддати більше ніж є себе в проекти і це робе

чесно іноді не знаю, як люди в тимчасово окупованих з 22го тримаються після єбєйшого контрасту життя «до»

ще й кличко вкрав гарячу воду ((

з таким рівнем заряду соціальної батареї іноді приїздила до подруги і ми просто готували вечерю, щось дивились з чіпсєками і нічого не потрібно було пояснювати але вона в окупації. не знаю як люди там не відʼїхали кукухою за весь час повномасштабки

у мене день очищення кешу в голові, я б хотіла звільнити більше простору… але як є

коротко про ці дні: в неділю мені подарували квіти збиралась забрати в офіс, бо час проводжу там і все забувала приїхала, а брат їх підрізав

не люблю трек «наодинці» бумбоксу, він занадто сумний, обʼєктивно але ми під нього так напились з подругою, яка в окупації зараз, що він майже хороший

пішла читати важливу книжку, а там розділ звучить як тема для розгонів «чоловіки і пси» ну буквально….

ніби хочеться лягти поспати і прям багато, але чомусь втичу і провантажую останні події днів, бо насичено

вітер шумить, як море ❤️‍🩹 одночасно хочеться спати і не хочеться втрачати момент, слухати

хотіла пожартувати, що за вихідні стала дегустатором спреїв для горла, а останній буквально з присмаком червоної риби…. глянула на склад і там рибʼячий жир (окислення жирних сполук від рибʼячого жиру) не те дозвілля, яке планувалось

останнім часом ловлю рандомно *сенсітів момент* майже до сліз в очах на моменті, коли тобі артикулюють турботу або, як сьогодні, на практичному по першій домедичній «бережіть себе, нас не багато, а нам ще країну відбудовувати» і ти такий ехкхкхееее🥲

ми конвертуємо найгірші дні та новини в донати, підтримуємо один одного донатом, турбуємось, «вітаємо» зі святами… нема події, яку б ми не підвʼязали під підтримку важливих поточних зборів та ініціатив, які «на часі» в громаді.

фейсбук останнім часом пропонує в друзі дуже дивних людей з минулого, у нього прям якась добірка людей, яких я б хотіла НІКОЛИ не бачити більше.. при тому, що я ним не користуюсь від слова зовсім (хіба в якості адміна на проектах)

в якийсь момент ти потребуєш не людину-маяк, а людину-гавань, куди можна приходити слабким і зламаним відновлюватись або просто повертатись ❤️‍🩹 як людина з максимально морським іменем, знаю про що кажу

відчуття, ніби ти падаєш в нору кроля і у цього падіння немає дна, нема за що вхопитись чи спертись і в цьому стані ти маєш тримати лице, генерувати і продовжувати. і я прям продовжую, генерую (хоч і могла майже не їсти)

вдома життя зупинилось 1 червня, і це тільки наполовину метафора бо календар не перегортала/відривала всі ці дні. настільки червень вирваний вийшов з життя

вчора приїхала зі Львова і вдома з братом дівчина була, разом проводили час і в якийсь момент вона розповіла, що він «накидував» позивні «на майбутнє» вчора відбувався ор, крізь все ніхуя не зрозуміло буквально в кожному аспекті життя

лежала скролила стрічку, було світло тільки думала щось глянути, у нас офф ну нічого, мені треба розвантажити голову 😌

наскільки я можу бути сильною і вивозити, настільки ж страшно мені відчувати свою вразливість там, де ти не контролюєш ситуацію це був не простий тиждень. Япле вчора-сьогодні я хоч щось змогла зʼїсти… і не хотіти ригати від життя. цей стрес адаптується (або ні)

нічого, я зберусь. бо інших варіантів нема, а біля мене потужні люди просто це якийсь онбординг пекельна версія, йобнутий сценарій мого життя по класиці (а я ще чомусь дивуюсь)

ще трохи і самомотивація буде відбуватись через заряди Карпат «хто ми? Леви!»

є таке відчуття, що це літо буде ще більше про зміни, і хочеться їх стягнути але не думаю, що захочеться його згадувати (точніше, сподіваюсь десь колись я зможу його нормально сприймати, можливо навіть з теплотою)

десь так

якась дженга, життя випробовує чи посиплюсь і ніякої стійкості

насправді дуже втомлена, бо в мене єбєйший темп по проекту і по рівням відповідальності і тут ще паралельно особисті справи, які не можуть не включати емоційний ресурс

сильні жінки, 2 шт

якщо чесно, мені вистачає того, що потрібно менеджерити нову роботу, себе в умовах нові роботи, зорієнтуватись як допомогти брату і самій не відʼїхати тому всі додаткові приколи і маніпуляції йдуть мимо / я просто намагаюсь завалити їбало і не сказати зайвого

все так швидко понеслось, здалось що пару днів і я залишусь зовсім одна в місті з новою хвилею блекаутів, новими досвідами і ще менеджеруванням мами бо із рідних в мене 2 людини в країні і більше нікого

не знаю, що спрацювало краще таблетка чи новина по продовженню дедлайну і можливість за цей час більш структурувати подальші дії але так можна *функіонувати*

з першим місяцем роботи на новому проекті, з активною фазою запуску на ньому, з річницею викриття піздєжа і підривом ГЕС, ну і з проходженням влк за день… кукуха в ахуї

мережі нема, а я вперто намагаюсь відкрити пінтерест, подивитись мудборди….

на відміну від брата, я шо то не готувалась морально і в мене одночасно ці нові досвіди залишусь одна в місті на блекаути

ніхто з нас не збирався бігати, ми як залишались на місці з лютого 22го так і продовжуємо хочеться бути гідними до кінця. просто сподіваюсь, що все буде в межах адекватного. це моя найближча людина серед всіх рідних та друзів, моя основна опора та підтримка побачим що буде далі

молодший брат отримав повістку, заходимо на новий квест

тепер теж маю інвестиції в облігації

поточний статус: пюре з опосума під полтавськими томатами