Якщо хтось скаже вам, що фільм «Ти — космос» хороший, то вірте. Він хороший! Принаймні нам з @hilckavinohradna.bsky.social однаково сподобався (і ми однаково крінжували з деяких моментів, але це елемент емоційної напруги). Вартий того, щоб приділити йому увагу, чесно.

Мене аутнув сусід. Той самий, який розпускав руки, коли я був малий. Мені було п'ятнадцять, і він десь побачив мене з людиною, з якою я тоді зустрічався. Вдома на мене чекав скандал від матері. Бо одна справа якісь там інші ґеї, і інша, власна дитина. Мені заборонили зустрічатися далі.

12+ км за день мене вже не вдовільняють. Ходити по місту теж. Треба в похід.

З горем навпіл подолав половину. Обіцяли треш, але з треша лише рожеві шмарклі та троп "крім тебе я більше нікого не хочу" 🥲

Цікаво, чи хватить власницю бургерной, де я працюю тепер, удар від інформації, що одна моя скетчева комішка коштує дорожче, ніж 10-і годинна зміна у неї по повній ставці?

Два роки тому я лише мріяв про те, щоб дивитися разом фільми, сидіти поряд, казати вголос ніжні слова і торкатися. Життя така дивна штука.

Почали дивитися Франкенштейна від пана Гільєрмо і це, як завжди, така насолода для очей. Страшенно хочеться додивитися, але доросла жижа не дозволяє поки шо.

Коли заповнював опитувальник для нової психіаторки, відмітив про себе, що на питання "страх померти" і все таке ставив нулі. Да, я боюсь, що майбутнє буде безрадісним. Да, я не хочу страждань. Ні, я не хочу, щоб смерть була болісною. Але я теперставлюсь до можливості померти... флегматично?

Агресивні імпульси, підвищене (у мене воно і так високе було) потовиділення, відчутне серцебиття, біль в грудній клітині: за це все дякувати побочкам новій дозі ад. Але зате, ну, я не лежу камінчиком в ліжку. Я не відчуваю, що втомлююсь. Думаю, мені навіть нудно просто відпочивати. Теж хліб.

Серце знову шаленіє і забуває як спокійно битися, а емоційний стан від бажання щезнути до ейфорії за нуль дві секунди туди і назад. Мозок, будь ласка, дай перепочити.

Моє життя вічні грьобані гойдалки: ейфорія підіймає до небес, надає сил, енергії, віри в себе, але за нею завжди слідує падіння на дно, де віри немає не тільки в себе, а й в близьких. Я не можу повірити у власну цінність, бо для того, щоб бути цінним, треба було завжди докладати зусилля.

Я, подумки: так, треба сказати бариста, що вона цікава і я б хотів запропонувати спробувати подружитися, тільки зробити це якось не крінжово Я, вголос: фліртую, запрошуючи на каву Та бля. Де відключити цю функцію?

Да чого ж так щемливо-то? Аж тисне в грудях від емоцій.

Commission for lovely person from toyhouse #art #commission #gaysex #nsfwart #nsfw

Іноді я почуваюсь таким сповненим енергії і сил, що починаю думати, а може я вилікувався і тепер завжди буде так? Що я буду тоді робити з цією всією енергією далі? Може, почати новий проект? Повернутися до старого? Почати навчання? Але це манія. Це завжди просто манія.

А ну, #укррайт, тут книгу завершили буквально вчора! ЛГБТ+ роман, легенька детективна лінія, тонкі жартики, пікантні сцени, все як треба👌залітайте! arkush.net/book/32150

I’ve never donated to Wikipedia before but I set up a small monthly donation as a fuck you to the world’s richest psychopath.

Я дуже перепрошую, але це бляха шо таке?

Я дуже добре пам'ятаю момент: я малий був з сестрами на вечірній виставі, ми їдемо додому. У мене дуже реальне, прямо фізичне відчуття, що мати на мене зла. Вона невдоволена, що я пішов з ними і тепер так пізно повертаюсь додому. Я певен в цьому. Мати не злилась. Тепер я розумію, що це була тривога.

Hey kitties, I'm looking for #VGenCode and hoping that someone generous by any chance will share it to me! 🙌

Все життя вважав, що "просто" не люблю змагання і конкуренцію через, ну, припустимо, склад ума чи особистості. Ну от не подобається мені це і все. Виявляється, це бляха теж наслідок травми.

Ideal conditions for starting your passion project will never come. You will never feel skilled enough to make it. There will never be a moment where you stop being scared to start. Do it anyway. Do it badly. Do it scared. Just make that thing that’s clawing at the door of your soul; It wants out.

Концепт світу, де роки життя рахують не цифрою в паспорті, а часом, коли людина дійсно жила... Цвинтарі сповнені пам'ятниками з написами на кшталт: «Джон Сміт. 1970-2030. Вік 8 хвилин»

Якщо ці всі безмежно добрі люди так хочуть, щоб бездомна собачка пережила зиму, хай беруть на себе повну відповідальність і забирають цю собачку додому. А то годують вони, а страждають через зграю собак інші. Бісить!

Там нещодавно був день камінг-аута, і я щось згадав. У мене був роман з людиною, яка готова була вмерти, але не зберегти тайну своєї орієнтації. Це був дивний експіріенс для мене. Я приїхав в гості, ми проводили час разом, все було добре, але в якийсь з днів ми обидва раптово захворіли. Сильно.

Коли я був малим і тільки починав придумувати власні історії, жодного чатужпт звісно не було. Навіть доступ до інтернету був дуже обмежений для мене на той момент через кошти. А до того,що якісь пособники можна брати в бібліотеці, я не додумався.

Невдала спроба знайти нового адекватного психіатра коштувала мені вечора істерики, дня невербальності і декількох днів стану, коли я був певен, що краще взагалі кину будь-яке лікування. Ну і просраних грошей, звісно. Якщо чесно, я не знаю, чому я кожен раз встаю і іду далі.

both

Я не розумію, нащо продовжую. Я не бачу сенсу. Я не розумію, чому у мушу поводитися як людина без психічного розладу з психіатром. Я не знаю, нащо ця вся безглузда спроба витягнути себе за волосся. Я б так чудово міг би закінчити цю всю маячню ще дванадцять років тому.

No matter how inexperienced you are or how "bad" you think your art is. If you draw something those lines reflect the way you see life, your experiences and interests, and no one can draw the same way you do. You pour yourself into your art, thats why it is art.

Hurry!

Я свідомо віддаю перевагу офіційно платним, приватним лікарням. Раніше я ходив в державні. Там теж доводиться платити: незграбно, незрозуміло, через "благодійні внески" і якось тихо вкладати в кишеню лікарю або медсестрі. Але моя справа не в грошах. Справа в ставленні.

Скільки разів я ридав за день, вчергове сівши дивитися вакансії? Да.

Do NOT believe the misinfo going around There absolutely have been MASSIVE TOS updates Most notably: 1) Specifying no FICTIONAL noncon 2) No "dangerous" kink 3) No DISCUSSING self harm, suicide, or substance abuse unless its "educational" So what can we DO about it? #SaveSpeech 1/🧵

Любий #укррайт, я знаю, що читати ти не будеш нічого, (бо справедливості заради, хто зараз взагалі читає), але хоча б йди накидай кудосів під творами arkush.net/user/14998

Останні тижні сплю менше ніж шість годин в середньому. Злий, агресивний, погано себе контролюю і погано усвідомлюю дійсність. Мене втомлює моє оточення. Я не хочу ні з ким спілкуватися, тому що все, що я бачу, це негатив. Мені достатньо його в мені. Я по горло їм ситий. В мене більше не лізе.

Не сумував за відчуттям, що я нездара во всьому. Можете забирати назад.

Цейво, зробив собі акк під малюнки (яких буде раз на рік одна штука), шоб не псувати ними свій простір з ниттям, бажаючі дивиться на непристойні картинки і не бачити пости з рефлексією туди

Я насправді почуваюсь дуже невпевнено, коли дозволяю собі бути близьким з кимось. Я ніколи не певен, що мене цінують насправді. Я не вірю словам, і я знаю, що будь-які стосунки можуть виявитися для іншого не тим, чим вони були для мене. Це не просто мої фантазії через хвору менталку.

Я набрид самому собі.

Уявить, що у вас обмежений проміжок часу на виконання всіх ваших обов'язків, ідей, проектів, на те, щоб знайти собі лікаря, на те щоб зайнятися своїм здоров'ям. Щоб зайнятися своїми гобі. Щоб просто відпочити, насолодитися життям. Ви не знаєте, коли черговий проміжок часу почне відлик.

Я зол. Це ірраціональна злість. Я злюсь на власний розлад. Злюсь на ліки, які не працюють. Злюсь на те, що досі не знайшов підхід, як поратися з цим всім, бо кожен раз, починаючи якусь нову справу, я не закінчую її, тому що лечу на дно.

"They go to SEX CLUBS and pretend to be DOGS!" Yeah well you go to church every Sunday and pretend to be a good person

Пройшло вже близько 25 років, але потрібності не змінились. Я все так же почуваюсь примушеним до сучасного життя в цьому світі. Я мусив жити в Ширі, заплітати гриви поні, палити люльку та дивитися на схід сонця, а з новин цікавили б мене лише врожай гарбузів або чи одружився брат кузена сусіда.

Намагаюсь зрозуміти, що саме призвело до цього стану. Аналізую себе, ліки, які додавалися, їхні комбінації, інші супутні хвороби. Чи може анемія бути причиною? Чи міг метформін спровокувати дефіцит вітаміну? Чи може бути, що це бляха взагалі гормональна терапія винна?

Небажання мати дітей часто називають інфатильним і егоїстичним. Але як на мене, розуміння, що ти морально і фінансово не готовий до батьківства, що ти не здатен дати дитині все необхідне, як раз дуже доросле і виважене

Дуже дивно знаходитися в цьому парадоксальному стані. Вдень ти робиш щеплення від правця, бо не хочеться випадково захворіти, а ввечері лежиш в позі фетуса і всі ресурси йдуть на те, щоб ігнорувати нав'язливі тенденції до самодеструктивних дій. Я не розумію, як це працює і коли це скінчиться.

Я жахливо заздрю кожен раз, коли бачу арти. Будь-які арти, насправді. Це бляха відчувається як людина, яка втратила можливість ходити, дивиться на дітлахів, які безтурботно бігають. Я малював і більше не можу. Я не можу. Не можу.

До мене чіплявся сусід, коли мені не було ще й шості років. Я не вважав це чимось особливим, тому що ніхто з оточуючих дорослих не вважав. Для всіх це було щось на кшталт його жартів. Просто п'яний сусід, який щіпає дитину для розваги, що тут такого? Він же не робив нічого прям непристойного.

В дитинстві актуальним ставало питання, яку б супересилу хотілося мати. У мене відповідь була завжди рішуча. Невидимість. Причини для цього були різні, але одна зберігається досі. Я не хочу цих поглядів на собі. Хибних. Ви не бачите мене таким, який я є. Ніколи не побачите.