Невдала спроба знайти нового адекватного психіатра коштувала мені вечора істерики, дня невербальності і декількох днів стану, коли я був певен, що краще взагалі кину будь-яке лікування. Ну і просраних грошей, звісно. Якщо чесно, я не знаю, чому я кожен раз встаю і іду далі.

both

Я не розумію, нащо продовжую. Я не бачу сенсу. Я не розумію, чому у мушу поводитися як людина без психічного розладу з психіатром. Я не знаю, нащо ця вся безглузда спроба витягнути себе за волосся. Я б так чудово міг би закінчити цю всю маячню ще дванадцять років тому.

No matter how inexperienced you are or how "bad" you think your art is. If you draw something those lines reflect the way you see life, your experiences and interests, and no one can draw the same way you do. You pour yourself into your art, thats why it is art.

Hurry!

Я свідомо віддаю перевагу офіційно платним, приватним лікарням. Раніше я ходив в державні. Там теж доводиться платити: незграбно, незрозуміло, через "благодійні внески" і якось тихо вкладати в кишеню лікарю або медсестрі. Але моя справа не в грошах. Справа в ставленні.

Скільки разів я ридав за день, вчергове сівши дивитися вакансії? Да.

Do NOT believe the misinfo going around There absolutely have been MASSIVE TOS updates Most notably: 1) Specifying no FICTIONAL noncon 2) No "dangerous" kink 3) No DISCUSSING self harm, suicide, or substance abuse unless its "educational" So what can we DO about it? #SaveSpeech 1/🧵

Любий #укррайт, я знаю, що читати ти не будеш нічого, (бо справедливості заради, хто зараз взагалі читає), але хоча б йди накидай кудосів під творами arkush.net/user/14998

Останні тижні сплю менше ніж шість годин в середньому. Злий, агресивний, погано себе контролюю і погано усвідомлюю дійсність. Мене втомлює моє оточення. Я не хочу ні з ким спілкуватися, тому що все, що я бачу, це негатив. Мені достатньо його в мені. Я по горло їм ситий. В мене більше не лізе.

Не сумував за відчуттям, що я нездара во всьому. Можете забирати назад.

Цейво, зробив собі акк під малюнки (яких буде раз на рік одна штука), шоб не псувати ними свій простір з ниттям, бажаючі дивиться на непристойні картинки і не бачити пости з рефлексією туди

Я насправді почуваюсь дуже невпевнено, коли дозволяю собі бути близьким з кимось. Я ніколи не певен, що мене цінують насправді. Я не вірю словам, і я знаю, що будь-які стосунки можуть виявитися для іншого не тим, чим вони були для мене. Це не просто мої фантазії через хвору менталку.

Я набрид самому собі.

Уявить, що у вас обмежений проміжок часу на виконання всіх ваших обов'язків, ідей, проектів, на те, щоб знайти собі лікаря, на те щоб зайнятися своїм здоров'ям. Щоб зайнятися своїми гобі. Щоб просто відпочити, насолодитися життям. Ви не знаєте, коли черговий проміжок часу почне відлик.

Я зол. Це ірраціональна злість. Я злюсь на власний розлад. Злюсь на ліки, які не працюють. Злюсь на те, що досі не знайшов підхід, як поратися з цим всім, бо кожен раз, починаючи якусь нову справу, я не закінчую її, тому що лечу на дно.

"They go to SEX CLUBS and pretend to be DOGS!" Yeah well you go to church every Sunday and pretend to be a good person

Пройшло вже близько 25 років, але потрібності не змінились. Я все так же почуваюсь примушеним до сучасного життя в цьому світі. Я мусив жити в Ширі, заплітати гриви поні, палити люльку та дивитися на схід сонця, а з новин цікавили б мене лише врожай гарбузів або чи одружився брат кузена сусіда.

Намагаюсь зрозуміти, що саме призвело до цього стану. Аналізую себе, ліки, які додавалися, їхні комбінації, інші супутні хвороби. Чи може анемія бути причиною? Чи міг метформін спровокувати дефіцит вітаміну? Чи може бути, що це бляха взагалі гормональна терапія винна?

Небажання мати дітей часто називають інфатильним і егоїстичним. Але як на мене, розуміння, що ти морально і фінансово не готовий до батьківства, що ти не здатен дати дитині все необхідне, як раз дуже доросле і виважене

Дуже дивно знаходитися в цьому парадоксальному стані. Вдень ти робиш щеплення від правця, бо не хочеться випадково захворіти, а ввечері лежиш в позі фетуса і всі ресурси йдуть на те, щоб ігнорувати нав'язливі тенденції до самодеструктивних дій. Я не розумію, як це працює і коли це скінчиться.

Я жахливо заздрю кожен раз, коли бачу арти. Будь-які арти, насправді. Це бляха відчувається як людина, яка втратила можливість ходити, дивиться на дітлахів, які безтурботно бігають. Я малював і більше не можу. Я не можу. Не можу.

До мене чіплявся сусід, коли мені не було ще й шості років. Я не вважав це чимось особливим, тому що ніхто з оточуючих дорослих не вважав. Для всіх це було щось на кшталт його жартів. Просто п'яний сусід, який щіпає дитину для розваги, що тут такого? Він же не робив нічого прям непристойного.

В дитинстві актуальним ставало питання, яку б супересилу хотілося мати. У мене відповідь була завжди рішуча. Невидимість. Причини для цього були різні, але одна зберігається досі. Я не хочу цих поглядів на собі. Хибних. Ви не бачите мене таким, який я є. Ніколи не побачите.

Мене більше не лякає можливість померти. Колись далеко в дитинстві це був здоровий, інстинктивний жах, як перед глибокою чорною прірвою, куди не слід падати в жодному разі. Колись, в більш дорослому віці, я ридав посеред кімнати на стільці, палко бажаючи повіситися і все ще жахаючись підсвідомо.

Repost with Alt Text. ...bc yeah, THIS.

Контент, який ви не просили, але на який ви заслужили: псвевдонаукова стаття про омегаверс Альфи і омеги — хто вони? archiveofourown.org/works/66614011

Психотерапевтка каже кожного ранку нагадувати собі, що я є, я живий. Я розумію напрямок її думок, але у мене ці нагадування в голові звучать голосом AM.

Рандомний спогад. Мені двадцять один. Стою на зупинці, в навушниках, і боковим зором роздивляюсь групку дівчат приблизно мого віку. Вони сміються, обговорюють щось. Напевно, дуже цікаве; щось, про що я чув тільки в кіно. Обіймають один одну. Вони юні, веселі і красиві.

Welp, happy pride, y'all! ✨

Ніби підіймаюсь на одну сходинку, а потім знову качусь на саме дно. Нічого не працює. Я знаю, що насправді ніхто так не думає, але я все одно постійно ловлю себе на думках, що я просто тягар для близьких і вони сподіваються, що колись стане краще. Легше. Що я стану нормальним.

Не можна зберігати щирий, сповнений радості потяг творити і одночасно щоб серце закам'яніло достатньо, щоб байдужість до твоєї творчості не робила боляче. Завжди або - або. Тому, блять, давайте вже, заміняйте всіх творців на ШІ нарешті, дайте нам нарешті спокійно здохнути.

Відчуваю безсилля...

when I'm already knee deep in multiple creative projects and yet another new idea hits

Мій батько — емоційно незрілий вихлоп патріархату. Закритий, агресивний шовініст, зациклений на отриманні достойного спадкоємця. Наскільки я знаю, на початку повномасштабки активно підтримував окупантів. Я вже тоді не спілкувався з ним. Але подумки він тоді вкотре пішов нахуй.

Які до біса можуть бути позитивні афірмації на прийняття себе, коли я в більшості випадків при думці, що я дійсно існую, як особистість, з тілом і рештою всього, а не тільки свідомість окремо, відчуваю такий високий рівень відрази до цього, що мені стає зле. Хочу курити. Це значить, що я є?

Вжух, а ось і хлопчики для артшейру з чарівной @samspiesonyou.bsky.social ✨ (не пройшло й півроку... а нє, почекайте, схоже що пройшло) Елайджа капець який складний для малювання, тому я поматюкався і прийняв стратегічне рішення сховати його обличчя до біса

Практикую вже близько тижня дихання квадратом. Пробую заспокоїтися таким чином, щоб не вити вголос хоча б вночі. В дитинстві всіма моїми якостями бабуся активно захоплювалася. Дитина співає, насолоджуючись луною в під'їзді? Буде виступати в опері. Дитину складно заколисати? Буде космонавтом.

Черговий чудовий вечір для думок, що одного мого існування не достатньо. Спроби вмовити себе, що мої досягнення чи їхня відсутність не визначають мене як особистість. Не визначають мою цінність. Відчуття провини за те, що я не можу бути ще більш корисним. Що мене взагалі дарма люблять. Господи.

Організм, як завжди, такий: опа, фокус! Фокус уваги, в сенсі. Перемикаємось з психологічних страждань на фізичні. Ну бо жить треба інтєрєсно, а ти як думав?

Хочете підтримати Русоріз та отримати щось натомість? Я малюю за донат! Доєднуйся до ініціативи «Арт за Донат» — ти підтримуєш збір, а я створюю для тебе скетч-ілюстрацію Обирай формат і замовляй тут: sketchfordonation.carrd.co#part18 Разом — до перемоги!

Марік тільки виглядає так, ніби йому боляче і неприємно. Чесно. Сєрьожа мамой клянеться.

Мені 35, і сьогодні я ридав через те, що не знаю, хто я насправді і що я хочу. Будь ласка, хай культура обов'язкового батьківства вимре. Будь ласка, не народжуйте дітей просто тому що "так сталось". Будь ласка, не народжуйте, якщо не готові чи не хочете. Ваші зайки потім все життя страждають.

Психоемоційний стан: відносно виправляється на комбінації антипсіхотика і додаткового протиепілептичного. Мозок: як щодо покурити? Одну цигарочку, а? Після вечері? Останню? Чесно-чесно? Це явно щось підсвідоме, бо я кинув системно палити років десять тому.

Гарно зроблений фільм, який візуально розповідає історію зі справжньою повагою до першоджерела, але з деякими припущеннями, ну бо "за мотивами", і навіть екранізація не означає що повинно бути все так як в книзі. Дуже естетичний (за деякими моментами). Я задоволений. Але забагато слооумооо...

Чому залякувати пеклом завжди було настільки неефективно? Тому що пекло завжди зі мною. Всередині.

Раніше мої історії були без сенсу. У мене досі є купа цікавих концептів в голові ще з юності, але тоді мені не вистачало життєвого досвіду, щоб наповнити їх чимось крім просто палкого бажання творити. Зараз у мене немає на них сил.

Жахливий потяг до самоушкодження.

Ви собі просто не уявляєте, як довго до мене доходило, що оце погіршення стану під вечір не тому, що ввечері якісь особливі депресивні нейрони в мозку прокидаються, а тому, що, увага! я тупо втомився за день і мозок перемикається в режим енергозбереження. А звичний паттерн у мене - ненавидити себе.

2014 - 2024 good pups do woof-woof