Київ 🫂 трохи більше місяця минуло, як поїхала з міста. але все одно після кожного масованого обстрілу, коли вранці відкриваю новини, накриває така ж тривожність і спустошення, як і коли я під цими обстрілами сиділа. тупо те саме нудотне відчуття безсилля і розпачу. сподіваюся, ви всі в порядку 🫂

довелося прощатися зі стареньким самсунгом. купила новий яка тут їбєйша камера в порівнянні з моїм пенсіонером😱 і це я ще в налаштуваннях не розібралася. перший смартфон, на який вдалося сфоткати зірки

новий брелочок, чоловік прислав 🥰 (називає їх "твоє кадило" 😆) а мамі дісталася південна ніч дві найкращі цукерки людства - ромашка і південна ніч (верніть 😭)

до минулої зими і до першого (цього) літа в селі я б сказала, що будь-який зимовий холод кращий за літнє спекло закіпати в бетонному пеклі 11 поверха мені було гірше, ніж мерзнути без опалення. бо все одно накутатись можна, а шкуру з себе не знімеш але в селі інша справа, тут набагато прохолодніше

19 годин без світла і майже стільки ж без зв'язку 🫠 нарешті дали, але інтернету нема. і пишуть, що через годину буде планове відключення 🫠🫠 клята стихія наче мало нам русні енівей нахабна кіт у кріселці:

от чому чому коли перекладач має передати якийсь реднецький діалект, він обов'язково обирає західняків от до чого в абсолютно американських реаліях пляцки, ксьондзи і склепи (магазини) шо таке гальківка шо значить "венерок копають" нічого не маю проти цих слів, якщо що. але коли читаєш

дуже красіво, канєшно, і драматично але світло зникло, вайфай зник, мобільний інтернет дихає на ладан 😒 слава святому івертору 🙏

це гамно краде мої абрикоси. і нахабно жере їх прямо в мене на очах виїдає серединку з кісточок, а решту викидає. під деревом уже купа погризених абрикосиків 😭

своїми рученьками зібрала потна, вонюча, натерла руку ключем, склинило поперек — зате тепер можна чілити в кріслі, як принцеса 💅

господибоже, я не можу це читати, хочеться жбурнути книгою об стіну вибудова стосунків між персонажами? забудьте. Арі приходить з матір'ю на похорон сина її знайомої. сестра померлого вчиться з ним у школі й тут ми вперше за дві книги дізнаємося, що а) вона існує; б) вона його ненавидить ⬇️

а ще тут всі плачуть (нічого поганого ще не сталося) я десь на третині книги (з напівпустими сторінками, тексту прям небагато) а вже було 17 (!) моментів сліз і це я рахую саме випадки, коли персонажі плачуть чи близькі до цього, а не кількість слів "плакати" й "сльози", бо їх значно більше

вчора перечитала "Арістотель і Данте розкривають таємниці Всесвіту" — і вдруге вона так само прекрасна, як і вперше сіла читати продовження і... 😒 поки що 70 сторінок надривних від пафосу діалогів і драматично коротких речень ну не говорять так живі звичайні люди. тим більше підлітки!

прийшов лист із суду кончене створіння, яке нас тероризує, отримало штраф 850 грн але яке ж брехливе пиздло він переживав за мою маму!! і якого хуя ь"між ними були раніше конфлікти" — не конфлікти і не між ними, а воно нападало й погрожувало і оце "не з'явилася в суд" на мінуточку

аххах, чоловіку прийшла повістка у Київ коли він уже місяць під Слов'янськом 😃

вапщє нє хочєцца уїжжать із Києва! 😭 *уїжжа 😭😭

шо ти, Київ заїхала у наш двір (вже не наш) дивне й гнітюче відчуття — ось ти прожила тут 5 років, тут купа спогадів, знайомих облич, смолтоків у кав'ярнях і магазинчиках, ти ходила цим двором тисячу разів — але тепер ти сюди не належиш, ніколи сюди не повернешся і все це зблякне і зникне 🫠

архівний #котопонеділок 🥲

сам мобілізувався й інших заманює) раптом хтось роздумує над цим питанням, то тут більше інформації: www.facebook.com/share/1b58jL...

"у Віттелі — густі кучері кольору осінньої трави" 🙄😒 окей гугл, якого кольору трава восени... от шо я маю уявляти? вона ж і восени зелена... (це не фентезі, якщо що, це колір волосся звичайної людини) автори і їхня любов до пишномовних описів 😒😒

сьогодні був поганий день вранці поплавило через новини. вдень нарешті зібралася з силами й дорозпакувала наші з чоловіком речі. вечір весь ридала, не могла спинитися, довелося пити гідазепам. сиджу в чужій кімнаті чужого дому серед залишків того, що лише три тижні тому ще було звичним життям.

мда канєшно сподіваюся, ви всі цілі

+17 у червні

Росомаха мда канєшно чим я думала в свої 12 років... лахмате, небрите, немите, воня цигарками, гарчить, бомжує... господибоже мой смаки сильно змінилися 😆

зібралася передивитися перших Людей Х фільму 26 років двадцять. шість. ЯКЕ Я СТАРЕЗНЕ пам'ятаю, як дивилася його в школі й зловила лютий краш на Росомаху ну, як мінімум, зараз цей краш більш age appropriate 😆 але яке ж я старюче, боже 😭 з цього фільму почалася моя обсесія суперсилами

боже, як не хочеться полоть дивіцця, які прикольні хмари

яке воно лихе 😈 (насправді ні)

сьогодні ще мокро щось робити в дворі чи на городі, тож я зібралася варити полуничний джем навибирала полуниць, перемила, змолола в пюре, дістала цукор ага, щас зламався їбучий замок і маму закрило у ванній. добре, що я була в хаті і добре, що під рукою були чоловікові інструменти

яке гарне але пахне обісраними трусами, які застірали милом дуру

інвертор, на який ви донатили, вже поїхав робити добру справу 🤗

слухає зливу

зібрали як я вам вдячна! 🥹 усім, хто долучився й усім, хто поширив 🤗 ви найкращі люди у світі 😘

вернулася додому з тих ваших Києвів їхала назад біля дверей, що відкривалися автоматично, і блок, що їх відкривав, бив мене обо по ліктю, або в ребро, там вже як пощастить. а ще там була щілина на три пальці, звідки пер холодний вітер водій гальмував і відкривав двері одночасно

ця поїздка вчить мене тому, що треба купити практичний одяг для поїздок бо мій гардероб ділиться на "затягані футболки, штани з обвислою сракою" й "білі кюлоти, чорна мереживна спідниця, лєтящі брюки в пол" майже нема нічого посередині 😅 бо я або сиділа вдома, або виходила раз на місяць в кахве

автостанція Видубичі - це, канєшно, вайб вайб Сталкера мої любімки:

наші правозахисні органи й наші закони вражають значить, дзвонить учора мамі слідча. бачте, їм треба провести слідчий експеримент і привести в наш двір того алкаша, щоб він... що? ходив і показував, як він ходив? а, і мама має шукати понятих мали приїхати сьогодні але воно нажерлося й оре

боже, як я відвикла витрачати гроші 👀 тим більше за столичними цінами маршрутка до Києва: 170 грн тим часом Київ: 💸💸💸💸💸 ви знаєте, в селі жити сильно дешевше 👀👀 єдиний мінус - нема кави, пузатки й балуваної галі 😭

приїхала в Київ всього тиждень минув, а яким чужим стало місто зрозуміла, що мене до нього ніщо не прив'язує, якщо тут нема мого чоловіка й нашого з ним спільного куточка дуже дивне відчуття, що він не чекає мене в нашій квартирі на лівому і що після всіх справ я поїду не туди, а в село

я рідко прошу треба грошей мій чоловік служить на Лиманському напрямку, де взвод важких гексакоптерів-бомбардувальників 1 роти 3 батальйону 432 ОПБС несе багато смачних подарунків для русні для безперебойної роботи взводу потрібен гібридний інвертор Deye + батарея. send.monobank.ua/jar/94vDX1Na2b

розказую подрузі про те, як щось збираю, ремонтую, прикручую вона пише: тепер тебе можна офіційно прийняти в лави "я можу все сама" та я завжди могла я виросла в селі й без батька я хуярила змалечку а потім мені пощастило зустріти найкращого у світі чоловіка і я перестала хуярити

+ поміняла зламаний стартер на бензокосі й вона завелась 💅💅

перша полуничка

трохи випадаю звідси вчора остаточно перевезлася в село з усіма речами й кішкою знову за спиною лишилося щось, що було домом, було повне маленьких ритуалів, затишної рутини й наших речей. там зосталися чужі голі стіни, а тут спогади, розіпхані в коробки але насправді мій дім - це ти а ти далеко

третя ранку і я щойно втретє дочитала нову книгу мого чоловіка, що зовсім скоро вийде в ксд ЯКИЙ ЖЕ ЦЕ РОЗЙОБ попри всі вичитки, правки, редагування, попри те, що я вже знаю її напам'ять, я не могла спинитися, доки не дочитала її знову не можу дочекатися, щоб перечитати її на папері 😌

поїхав знаю, я рознилася, і це позорно, враховуючи, у скількох дівчат тут чоловіки у війську, і вже давно. вибачте за егоїзм і нечутливість. просто було дуже погано

завтра вранці коханий поїде сидимо, згадуємо все, чим жили у цій квартирі, заодно прощаємося з Києвом і нашим райончиком, де провели 6 років говоримо про його книги - про нову, що ось-ось вийде, і про наступну, яку він уже пише він обіцяє, що все буде добре, що це закінчиться і ми будемо разом

єдиний плюс мого нинішнього стану в тому, що мені було абсолютно похуй на обстріл. я просто не можу відчувати більше, ніж уже відчуваю. десь у глибині душі я сподівалася, що якщо мене йобне шахедом чи ракетою, то не доведеться проживати розставання. але хіба ж могло мені так пощастити

не пити снодійне й плакати всю ніч чи пити снодійне й потім вирубатися на долівці у ванній, коли хуяритимуть хуєшніки

пакуємо речі, говоримо, сміємося - і мене накриває хвиля такого розпачу й паніки, що трясуться руки, болить у грудях і дихати не можу нормально. тоді відпускає а тоді знову, і знову, і знову. мене добиває ця ілюзія нормальності, яка збігає по хвилинам і скоро закінчиться

апдейт він не подав до суду, він написав заяву про побої й зараз іде слідство приїхали поліція й дуже приємна слідча. і мама прям їй подала зустрічну заяву про погрози й проникнення на приватну територію. і на відміну від нього, у нас є записи з камер і свідки 🙂🙂 оце приїжджала дознавачка

і це тільки книжки 🫠 (у принципі, це наш основний багаж при переїздах))